Херсон °C

З перших вуст: Про життя військового кожного дня

АВТОРСКАЯ КОЛОНКА
0

З перших вуст: Про життя військового кожного дняХлопці, що захищають кордони нашої Батьківщини - це люди з різною долею. Однозначно, що кожен має своє неповторне життя, у кожного своя історія. Саме через те, що є такі люди, котрі ризикуючи своїм життям, обороняють рідну землю від ворога, ми працюємо, вчимося, виховуємо дітей...

З такими захисниками Вітчизни, на адмінкордоні Херсонської області та Криму, мали змогу спілкуватися журналісти Інтернет-видання «Херсонщина за день». Під час зустрічі воїни розповідали про події з власного погляду, в яких умовах живуть бійці, як розриваються снаряди і як буває інколи неспокійно на серці, переживаючи за сім’ю, дім, друзів, та як хочеться, щоб нарешті все це закінчилось.

Наш співрозмовник Микола з Вінницької області, має двоє синів, старшому – 3,5 рочки, а меншому 3 місяці. До війська прийшов ще в 2013 році за контрактом, були на те сімейні обставини. На Сході країни брав участь у визволенні Слов’янська, майже все літо захищали Луганський аеропорт. На події пов’язані з Луганським аеропортом має власну думку та переконаний, що наразі судять хлопців танкістів незаконно, тому, що по суті їхньої вини в тому, що здали аеропорт не було. Про подальший період свого життя Микола говорить як про успішний, бо отримав підвищення по службі, однак досягнення по службі душу хлопця не зігрівають, бо є на те досить вагома причина.

-Чому не успішне – тому, що для мене успішно – це тоді, коли повертаються всі хлопці назад. За 21 місяць в зоні АТО я втратив багатьох товаришів і хлопців, яким було по 19, по 20 років. Після того, як ми втратили нашого товариша після артобстрілу, в деяких був тиск і контузії.

З сумом розповідає Микола неприємні враження після перебування на полігоні, коли захворів.

-Чесно кажучи, відношення я побачив ще на полігоні. На полігоні в Житомирі, коли я захворів ангіною і три дні, разом з Іваном Степановичем ми пролежали. Лікар навіть не спромігся до нас підійти. Людина, яка має лікувати нас, підтримувати наш здоровий стан, заявила людям мобілізованим, що «Ви не люди. Вас за людей ніхто не рахує». Але так не можна. В кожній країні, колективі, родині є як хороші, так і погані. Так склалось, що постійно треба щось вимагати, добиватися. Набридло те, що дійсно починаються вже побори з нашого народу. Мені вже знайомі дзвонять, кажуть, що вже втомилися здавати ті гроші на армію, чи у вас все є. Я кажу своїм рідним, що у нас все є, ми ще іноді допомагаємо людям чим можемо, - говорить про наболіле боєць.

Розповів Микола журналістам і про цілковито абсурдний випадок по відношенню до нього. Чоловік вже третій рік на службі, а йому додому приходять повістки з погрозами негайно з’явитися до воєнкома. Дружина вже колекціонує повістки.

Та попри все військовослужбовцю подобається місцевість та люди, які в знак подяки допомагають бійцям та забезпечують усім необхідним. А ще надихають та зворушують діти, які постійно запрошують до себе на різні свята.

-Тут природні умови просто чудові. Живеться нам добре, дякуючи людям. Місцеві волонтери поставили нам бойлер, щоб в нас була гаряча вода. По можливості допомагають нам. Пральну машину привезли, матраци, тому що деякий період просто спали на підлозі, на кориматах, в принципі зручно, звикли, але ж здоров’я не повернеш. Часто запрошують нас в місцеві школи, гімназії на свята. Нам приємно, що вони нас запрошують, що вони знають, що ми такі є, для чого ми тут є. Були в школі-гімназії № 2 до Дня ЗСУ. В школі-гімназії № 2 організатори поєднали свято Пам’яті жертв Небесної Сотні зі святом до Дня Збройних Сил України. В той же день деякі з наших хлопців їздили на свято до школи №3, саме в м. Генічеськ. Нещодавно, на День Св. Миколая до нас приходили навіть найменші діти з дитячого садка «Теремок» . Вони самі виявили бажання, прийшли, поздоровили нас, заспівали нам пісні. Ми, в свою чергу, привітали діток також зі святом, подякували, вручили від себе, по можливості, подарунки. Як живеться, чесно кажучи, не жаліємося. Жили ще в гірших умовах. Зараз в нас все є, не завдяки владі, тому що влада тут ні при чому, це все люди, це все волонтери. До речі, нам волонтер провів інтернет, ми можемо вільно спілкуватися через Скайп, через соцмережі зі своїми рідними, друзями. Коли були в Авдіївці – у нас зв’язку не було. А в Луганському аеропорту не було зв’язку 5 днів, було досить сутужно, - розповів Микола.

Загалом всі складнощі Микола називає явищем змінним, бо бійці переконані, що вони на своїй території, і будуть відстоювати власні кордони. І щоб війна не прийшла в їхньою домівку вони знаходяться там, де мають бути.

Тож ми впевнені, що до поки є у нас такі герої, до поки є країна…

Світлана Ольшанська

Loading...

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 2+2
Ответ: