Херсон °C

Про людяність…

Общество, АВТОРСКАЯ КОЛОНКА
0

Про людяність…Історія мужності. Всім мамам та їх дітям присвячується…

Невимовно боліло все, кожна клітинка: в дитини тіло, а в мами душа.

Щоночі Тетяні снилося, що її донечка знову бігає, посміхається. Зранку все та ж реальність – її дівчинка прикована до ліжка, і думки про тридцять тисяч гривень, котрі могли б врятувати її дитину.

Гроші збирали і у Високопіллі, де працювала Тетяна, і в Нововознесенівці, де народилася та навчалася та де й досі живе її мама. Допомагали, хто скільки міг: хтось більше, хтось менше – і ось він перший крок зроблено.

Оксану прооперували в Києві.

 

Про людяність…

 

 

Як розповіла Оксанина бабуся Віра, серйозні проблеми зі здоров’ям у дитини розпочалися в 3 рочки:

«Ще при народженні лікарі казали, що її треба було вести на лікування до Херсона в дитячу обласну лікарню, аби оперувати, але батько був проти, не повіз. Оксанку повезли по ворожкам, бо вирішили, що так буде краще. З її діагнозом, дисплазія тазостегнових суглобів, вивихи гомілки і стопи, одна ніжка була коротша за іншу, ворожки нічого не змінили. Ставало тільки гірше. Коли Оксані було 3 роки, її мама, Таня, повезла її на лікування у Херсон. Дитину поклали на витяжку, але зробили ще гірше, бо вивихи стали ще більші. І от уже 2 роки ми лікуємося після того», - розповідає Віра.

Далі операції у Києві, в Інституті травматології.

«Зараз, слава Богу, все заживає, їздимо на консультації, робимо знімки, проходимо лікування. Лікарі сказали, що все це треба буде робити до 2017 року. А так нам люди допомагали усім, чим могли, бо самостійно ми фінансово не витягнули б. Таня тоді працювала у Ірини Сапсай, яка також допомагала зі своїм чоловіком, і транспортом нас відвозили на потяг і з потягу, коли ми до Києва їздили. І сільська рада допомагала, вони збирали гроші, навідували, підтримували і морально, і матеріально. Усім величезне дякую. Високопілля дуже допомагало, і колеги з роботи, і церква, і школа. Хто міг, той і перераховував гроші на лікування, бо дуже дорогі операції, лікування. Вдячна, що допомогли поставити дівчинку на ноги. Донька Таня у кредити влізла, сама захворіла і злягла. Так вийшло, що її пізно перевели із районної лікарні в обласну, тому врятувати не вдалося... Після того люди ще більше допомагають, ніхто не відмовляється. Допомагали грошима і на похорони, і на всі операції…», – розповідає Віра.

Одна операція коштувала до 30 тис. грн. Оплачували все: від фондів клініки, ліків до халатів, масок і бахіл. Аби заощадити, Таня здавала свою кров. Після однієї з таких процедур їй стало зле. Лікарі говорили – «на нервах». Після приїзду з Києва, її лікували в районній лікарні, в обласній лікарні вже не змогли вивести Тетяну з печінкової коми при гепатиті…

Оксані після чергової операції лікарі забороняли найменший стрес… тільки після того, як дівчинка з візка стала на власні ноги її відвели на могилу мами…

Мрія Тані збулася – її дівчинка знову на ногах. А Оксана мріє стати лікарем. Дівчинка впевнена, що зможе тоді врятувати життя матусь інших дітей. Оксана каже, що мама до неї часто приходить в снах, і … посміхається…

Поки ж що бабуся Віра продовжує дбати про лікування дівчинки, возить на консультації до Києва.

Про те, що трапилося в родині не може говорити без сліз, згадує через що потрібно було пройти:

«На консультації їздимо раз на два місяці. Телефонуємо лікарю, він каже на який день їхати і потягом приїжджаємо. Туди приїдемо, день побудемо і ввечері назад. Дві ночі в дорозі. Зараз трохи легше, бо раніше, як Оксанка із гіпсом була, то доводилося її заносити в потяг, боялися, щоб не зачепити нічого, дитину не вдарити. Допомагали і дівчата з вокзалу. Я завжди замовляла квитки і просила вибрати нижнє місце, бо я ж на верхню полицю не затягну її. І, щоб місце було недалеко від виходу, бо поїзд же стоїть 2 хвилини. Коли Таня привозила Оксану із першої операції, з Києва, то зривали стоп-кран, бо тільки почали дитину спускати з потяга – він рушив…

Потім похорон, я не знаю, щоб робила без підтримки людей. Багато людей приходило, низький уклін їм за це. Діти зі школи до Оксани ходили, вчителі приходили, спілкувалися, уроки проводили, поки вона була лежача»…

Оксана дійсно з нетерпінням чекала щодня і вчителів, і дітей, котрі не тільки встигали дівчинці допомагати в навчанні, але й весело проводили з нею час. Мало того, вчителі та діти в школі влаштовували благодійні ярмарки, збирали дівчинці кошти на лікування…

- Оксана навчається в нашій школі з 1 вересня, вона прийшла до нас у 5 клас. До цього вона навчалася у Високопільській школі, потім 2 роки (3-4 клас) вона була на індивідуальному навчанні. Її навчали наші вчителі початкових класів. І ось з 1 вересня вона влилася в наш 5 клас. Сприйняли її добре, допомагають у всьому. Оксана спокійна, старанна дівчинка. Взагалі їй важко про це згадувати, тому що ми спостерігали і сльози в її очах, коли згадувала вона цю ситуацію. Думаю, що допомога вчителів, батьків, дітей все одно вселила віру в неї, що можна подолати всі негаразди, всі труднощі в цьому житті і добитися своєї мрії. Мрія в неї, звичайно, велика – стати лікарем. Це скоріш за все пов’язано з тією ситуацією, яку вона пережила, скільки вона побачила всього і бажає допомагати в майбутньому іншим бути здоровими, щасливими і веселими, - каже директор Нововознесенівської школи Лілія Іванівна Ганжа.

Лілія Іванівна розповідає, що трагедія однієї родини згуртувала не тільки дорослих, а й дітей. Всі разом дбали, аби врятувати життя дівчинки:

- Перший час рідні не говорили Оксані, що в неї померла мама, тому що після операції не можна було травмувати її. Тому вона й не знала. Ми попередили дітей, які її відвідували, щоб вони теж їй нічого не говорили. Хоча знаємо із вуст бабусі, що вона весь час запитувала: «А для чого ти плаття мами взяла, для чого ти взяла мамині туфлі? А де моя мама?». Ми теж спілкувалися з бабусею, вона також їй говорила, що мама скоро приїде, що вона у лікарні, ще хворіє, але обов’язково до неї прийде. Діти старалися…

Журналісти «Херсонщини за день» переконалися в цьому на власні очі, поспілкувалися з дітьми в школі, побували на класній годині.

Після відвідин дитячого колективу на душі було легко. Їх очі горіли добром, а спілкувалися про те, чого часто не вистачає в дорослому світі – Милосердя.

Пропонуємо прочитати кожного дитячого листа однокласників Оксани та старшокласників, бо ці думки, ці слова та ця поведінка дітей та дорослих, жителів Високопільщини поставили дитину на ноги. Всі вони дуже старалися:

Колева Діана:

«Важливо жити не тільки заради себе, а й заради усмішки друга. Кожна усмішка людини, якій ти допоміг, робить тебе щасливішим та добрішим. Так приємно бачити найкращу подругу та однокласницю разом з нами в класі. Рік тому Оксана навчалася вдома, але, дякуючи усім небайдужим людям, які допомогли, вона з нами в класі. І, побачивши це, на душі приємно. Ми справді не стали біднішими ні на слово, ні на діло. Я закликаю всіх: «Люди, робіть добро, будьте милосердними і почніть кожен з себе, адже зробивши добро один раз, воно повернеться до вас двічі».

Бедринець Євгеній:

«Слово «милосердя» складається із двох частин – милість і серце, тобто зробити милість серцю. Як просто звучить і як часом важко буває це зробити. Особливо зараз. Ні, не всім, але багатьом, адже наскільки легше пройти повз, ніж вникати в проблеми або неприємності чужої людини. Адже дуже часто буває, що потрібно просто слово добре сказати або вислухати людину. Здавалося б – дрібниця, але часом це рятує від самогубства, або необдуманого вчинку. І найбільше, на мою думку, цієї допомоги потребувала Оксана. Але Оксані потрібна увага, маленька, але щодня, потрібне спілкування, потрібне співчуття. Не обов’язково гроші давати чи подарунки, хоча це теж не завадить, але просто дати зрозуміти людині, що вона теж значуща і важлива. В житті трапляється всяке, але кожен може потрапити у скрутне становище. Головне – не дорікати і судити, а постаратися зрозуміти і сказати підбадьорюючі слова. Ось це і буде милосердя – розуміння і співчуття тому, хто серцю милий».

Ковбаса Ілона:

«Лікуймо наші зболені серця,

лікуймо наші душі зачерствілі,

скрепімо серце щире, не черстве

людського милосердя еліксиром.

Коли людині погано, станеться якесь горе, вона йде за допомогою до другої людини. Яку відповідь вона зустріне? Чи знайдеться та добра та щира душа, яка підтримає її, порадить, надасть допомогу? Це залежить від кожного з нас. Якщо ви хочете, щоб люди ставилися до вас добре, ставтесь і до них так само. Напевно, треба менше говорити про добро, а просто проявляти милосердя до тих, хто його потребує. У нашій школі є така дівчинка Оксана. Навчається вона у п’ятому класі, а той рік вона ще лежала хвора. Але в нас є добрі, милосердні люди, вони допомагали Оксані, чим могли. Я сама пам’ятаю, що коли я ходила до неї додому, її очі сяяли щирістю, любов’ю. Коли я з нею говорила, моє серце просто завмирало, мені було боляче дивитися на неї, але дякуємо нашим людям, які відгукнулися на допомогу і на теперішній час ця дівчинка, як і всі. Тому кожна людина повинна допомагати одна одній, бути щирою, справедливою, милосердною у ставленні до інших. Милосердя і доброта як два крила, на яких тримається людство.

Я сподіваюся, що цей лист доброти переросте у потребу робити добро. Що в нашого символічного сонечка з’являться нові промінчики, які будуть символізувати добрі справи, зроблені кожним із нас. Поряд з нами живуть ті, кому допомога потрібна саме сьогодні, саме зараз. Завтра може бути пізно, тож будьте добрими, милосердними, робіть добрі справи і добре буде завжди у вашому домі, родині, а головне, у вашому серці.

Кажімо більше ніжних слів знайомим, друзям і коханим.

Нехай комусь тепліше стане від цих ваших почуттів, від теплих слів.

Нехай тих слів солодкий мед чиюсь загоїть рану,

Коли б то знали наперед, що біль отой останній…»

Киричук Тетяна:

«Живе в нашому селі Оксана Бедринець. Вона потребувала допомоги, їй терміново була потрібна операція. Хто міг, той помагав усім, чим міг. А ми всією школою ходили до неї, підтримували як могли, збирали кошти, гуляли з нею. Отже, милосердя може врятувати від різної хвороби, коли є така допомога.

Потрібно дякувати бабусі Вірі, яка піклувалася про Оксану і поставила її на ноги. Зараз Оксана ходить в п’ятий клас і відчуває себе чудово. Ми бачимо, що коли люди проходять біля Оксани, вони йдуть і всміхаються їй. Ці люди добрі і милосердні, що не дали дівчині опускати руки і дали їй надію»...

Діти довели просту істину, як говорив класик: «Бути людиною - це відчувати свою відповідальність. Почувати сором перед убогістю, що, здавалося б, і не залежить від тебе. Пишатися кожною перемогою, здобутої товаришами. Усвідомлювати, що, кладучи свою цеглу, ти допомагаєш будувати світ»...

 

Тетяна Дергачева

 

Loading...

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 4+4
Ответ: