Херсон °C

Свідки людської пам’яті

Новости » Общество
0

Говорять в народі, що людська пам’ять не згасає. Однак, допомагають їй зберігати найцінніше – осередки цієї пам’яті – музеї. У Виноградівській громаді ще 40 років тому була створена музейна кімната. Працює вона і зараз. Тут зібрано все, що має цінність для кожного жителя села.

Започаткувала своєрідний музей історії села Чалбаси (тепер – Виноградове) місцева жителька, вчитель історії Поліна Василівна Кравченко. Вона збирала фото, листи, різні відзнаки, спілкувалася зі старожилами, і таки досягла мети. В сільському будинку культури їй відвели кімнати, де можна було б зберігати та виставляти всі експонати.

- Поліна Василівна жила цим, – розповідає сільський бібліотекар Ольга Яструб. – Наприклад, коли треба було зібрати матеріа­ли про Другу Світову, вона особисто збирала всі фронтові листи, спілкувалася з полковником Гончаровим, він розповідав, як солдати визволяли наше село в 43-му році. Стенди, альбоми, виставки – все це зроблене її руками. Я зараз лише підтримую в належному стані ці речі.

Кімнати в сільському будинку культури й справді дихають історією. Наприклад, в експозиції присвяченій дореволюційним подіям 1917 року є фото, які підтверджують – ще тоді в Чалбасах було все, що треба для життя. Земська школа, сільський млин, лікарня. Сімейні фото, похвальні грамоти зі школи, документи, що підтверджують право власності, гроші – все це зібране в музейних кімнатах Виноградівської ОТГ.

Зараз до музейних кімнат ходять зазвичай лише учні місцевої школи, і тут, на місці, вивчають історію рідного краю. Ще одні відвідувачі – це гості села.

- Щороку до нас приїздять киргизи, адже тут було велике їхнє поселення – майже дві вулиці села займали лише киргизи. У Виноградовому є і їхнє кладовище. Раз на рік приїздить посол з Києва, покладають квіти, заходять до нас, переглядають старі фото, – говорить Ольга Яструб.

Експонати та фото в кімнатах розміщені так, як розвивалося село. Розглядаючи їх, можна точно сказати, коли саме прийшов час Радянського Союзу та колективізації, коли було створено 5 колгоспів та машинно-тракторна станція, коли почали розвивати вівчарство та вирощувати бавовну.

- Окремі стенди Поліна Василівна присвятила школі. У нас є перші атестати, фото випускників радянських років, золоті та срібні медалісти, вчителі, директори. Це теж наша історія, якою маємо пишатися, - зазначає Ольга Яструб.

Як будувався перший дитячий садочок, якою була територія села, що є на старих картах колгоспів, кого з селян відзначали подарунками та медалями за перші місця в колгоспі, як розвивалося Виноградове – по фото з музейних кімнат можна розповісти багато чого. Як і те, коли саме на голову селян звалилась страшна звістка про війну…

- Коли в 41-му році 15 вересня окупували наше село, німці завели такий порядок, що ті хто був проти них, повинні бути знищені. Отож, всіх, хто був за радянську владу, розстріляли. Майже 150 людей забрали на примусові роботи в Німеччину. Потім люди два роки чекали, поки їх визволять. 3 листопада 1943 року наше село визволили, - розповідає Ольга Яструб.

Фото хлопців, які загинули в перші дні війни. Мужні солдати, котрі боронили рідну землю на станції Пойма, і не повернулися. Листи до рідних з фотографіями бойових побратимів. Захисники Одеси, Прибалтійських республік, визволителі Закавказзя та Сталінграду, і навіть ті, хто дійшов до Берліна… Музейні кімнати Виноградового бережуть дуже багато людських доль і спогадів.

- З ветеранів Другої Світової в селі лишилося в живих лише троє. І то, їм вже за 90 років, вони вже майже не виходять з дому. Життя йде вперед. Тож зараз ми працюємо активно з хлопцями-АТОвцями. Вони прийшли з ініціативою створити свій стенд або експозицію – це вже як вийде. Хочуть принести свої фото, якісь цінні речі. Ми тільки вітаємо таку ініціативу. Хочемо якраз в кімнаті, присвяченій Другій Світовій виділити місце під «зону АТО», де будуть зібрані різні експонати, - повідомляє Ольга Яструб.

Окремої уваги в своєрідному музеї Виноградового заслуговує стенд з ім’ям Євгена Матвєєва. Актор, народний артист, родом саме з цієї місцевості, завжди з повагою ставився до односельчан. Тут є і його фото з різних поїздок, і автографи, і статті, присвячені артисту.

Мабуть, саме такі осередки сільської культури заслуговують поваги та шани від місцевих та гостей села. Адже тут з фотографій, стендів та різних, по-справжньому архівних, документів на тебе дивляться очі історії. Це цінність, яка ніколи не втратить своєї важливості. Бо в кожного в роду є солдат, який воював за Батьківщину, тракторист, який невтомно працював в полі, вчитель, який десятиріччями навчав дітей або ж агроном, який виростив не одну тонну пшениці. І всі вони – герої. Герої, завдяки яким ми існуємо…

Ольга Краснюк

Олешківський вісник


0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 1+1
Ответ: