Херсон °C

Солонці: школа – це серце села

Новости » Общество
0

Солонцівська ЗОШ І-ІІ ступенів Олешківської районної ради нещодавно відсвяткувала свій ювілей.

30 років від дня заснування – досить серйозний вік, що, звичайно, свідчить про величезний пласт роботи вчителів, що душею завжди з своїми учнями, про становлення учнів… Одним словом, покоління…

В стінах дев’ятирічки однією сім’єю живе 18 вчителів та 104 учні.

Як жилося школі, як живеться нині – запитували у директора Солонцівської школи Кобзаря Сергія Івановича, тим більше, що вперше двері школи для першачків відкривав саме він:

- Відкривали цю школу в 1988 році. Весь час працюю у цій школі, крім періоду коли я був обраний на депутатську посаду. А потім я повернуся в свою рідну школу та продовжую працювати в ній. Та й буду працювати скільки вистачить сил.

- Що змінилося за останній період?

- Вважаю, що на даний момент ми створили гідні умови для навчання учнів і для роботи вчителів.

У нас тепло, ми забезпечені комп'ютерами, забезпечені шкільним приладдям, в минулому році ми закупили на 40 тис грн шкільне приладдя. Це і мікроскопи, це і прилади для фізики. Повністю закупили все для кабінету хімії, починаючи з реактивів і закінчуючи посудом. На даний момент ми повністю забезпечені для виконання навчальної програми. За роки незалежності ми нічого окрім комп'ютерів не отримували. А зараз вдалося забезпечити школу шкільним навчальним приладдям. У кожному корпусі є комп'ютери, у нас інтернет, ноутбуки, мультимедійні проек­тори, і все це використовується в навчально-виховному процесі.

- Це впливає на результати шкільної освіти?

- Результати не змусили на себе чекати. Кожен рік ми збільшуємо показники наших досягнень на шкільних предметних олімпіадах і на інтелектуальних конкурсах. Традиційно, вже має­мо перемоги з філології, а от за останній час і в природничо-математичному напрямку також: по математиці, хімії, біології ми зай­мали призові місця. Крім того, в позаурочній роботі ми беремо участь в республіканських, державних, та обласних конкурсах. Там також виборювали перші місця. Звичайно, є про що розповідати у напрямку виховної роботи. Так, нещодавно, наша маленька школа змагалася з спеціалізованими школами Херсона та виборола почесне перше місце.

- Що стосується виховної роботи, знаємо що в школі проводите ярмарки, збираєте увесь час кошти?

- Так, у нас система вже напрацьована. Починаючи з вересня 2014 року, з початку війни, коли наші земляки пішли добровольцями. Військовослужбовці з батальйону "Фенікс" завітали до нас в село, тоді потрібна була їм допомога. Так все і розпочалося - ярмарок, на якому зібрали кошти та передали це бійцям третього батальйону. Тепер залучаємо все село разом з Юрієм Миколайовичем (сільським головою), всю громаду, і кожен рік ми їм допомагаємо. Вони до нас приїжджають, вони нам вдячні, а ми їм вдячні за те, що вони нас захищають.

В цьому році ми медикаменти військовим передали, бензопилу їм купили. Особливо школа підтримує стосунки з героєм Украї­ни офіцером Володимиром Дяченко, він герой України, кавалер багатьох орденів. Таких людей я знаю небагато навіть в Збройних Силах України. Він залюбки приїз­дить до нашої школи, спілкується з дітьми. Ми не чекали концепції національно-патріотичного виховання від нашого міністерства, ми його зробили самі, і втілили в життя. Це один з аспектів національно-патріотичного виховання. Знову ж таки, за рахунок проведення ярмарок ми змогли допомогти Артему Завгородньому, онкохворій дитині. В цьому році ми також надали йому матеріальну допомогу. Нещодавно діти отримали листа від мами Артема, всі разом отримали слова вдячності. Також проводимо гуманітарні ярмарки на Святого Миколая. Виручені кошти ми віддаємо онкохворим дітям в обласну лікарню. В першу чергу, своїм землякам. Треба виховувати у дітей милосердя, бо хто допомагає нужденним, того любить Бог, того поважають люди.

- Ваш педколектив: як підбирали спеціалістів?

- Більшість вчителів - жителі міста Олешки, вони закінчили Херсонський педінститут. Всі думали, що вони прийшли в школу на рік - на два. А залишились на все життя. Але є і нова молода гвардія, це випускники нашої школи, їх добирається вже до половини.

- Як фінансується школа, чи вистачає коштів, чого не вистачає? Чи є зв'язок з місцевою владою?

- Зараз фінансування покращилось, за останні три роки. Раніше фінансування складалось на 90% - це захищені статті, 6% – це на розвиток.

Зараз фінансування значно покращилось, але є проблема в фінансовому обслуговуванні. Зараз все централізовано іде через Центр по обслуговуванню установ та закладів освіти. По-перше, недолік в тому, що процедура закупівлі дуже довга. По-друге, ми не отримуємо те, що ми могли б отримати, що нам потрібно. Тому, на мою думку, зараз на часі перехід на автономну бухгалтерію. Ми, власне, над цим працюємо. В чому плюси в такому підході – це раціональне використання коштів. Кошти почали тільки йти до школи, і хто, як не директор, зі своїм колективом знає куди, коли, на що їх витрачати. Зараз ви бачите - у нас тепло. Перш за все тепло тому, що в минулому році зробили капітальний ремонт мережі опалення. Встановили економічні радіатори. Відтепер 50% вугілля економиться. За два роки зекономлено вугілля на 210 тис грн.!

Якщо б була автономна бухгалтерія, то заощаджені кошти перейшли б нам і на наступний рік. І за ці кошти ми б комп’ютеризували кожен клас. Почали б поетапно забезпечувати навчальний заклад новими меблями. Це приклади раціонального використання коштів.

- Це питання поки що якось спірно розглядається. Як ви гадаєте чому деякі директори не погоджуються?

- Не вистачає управлінського досвіду, досвіду менеджменту. Потрібно перейти так званий рубікон. В цьому немає нічого складного – просто потрібно взяти на себе відповідальність. Так, потрібно попрацювати: я знайшов головного бухгалтера який згоден працювати, я знаю де знайти приміщення. Це буде важко, але це буде результат покращення діяльності навчального закладу. На цей результат потрібно працювати.

- Щодо благодійників, чи відчутна така допомога?

- Звичайно. Спонсорська допомога базується на особистих відносинах директора і приватного підприємця. Треба директору, перш за все, переконати своєю роботою, своїм прикладом, що директор вкладає не тільки свої сили, але і свої кошти. І коли люди бачать, що є результат, вони кажуть, що готові допомогти. Для цього директору потрібно витрачати і частину свого сімейного бюджету. Системно наші спонсори - це Гаркуша Георгій Іванович, Логвіновський Анатолій Володимирович, зараз ми знайшли ще одного спонсора з Херсона – Питомець Юрій Миколайович, який нам допоміг, купив телевізор.

Євгеній Миколайович Рищук навіть не спонсор, а вже шеф школи. До Євгена Миколайовича звертаємось, він завжди розуміє. Парти привіз до школи, після того, як побував у нас в гостях та побачив, за чим сидять діти. Кожен рік вручає подарунки найкращим учням, і двом кращим класам безкоштовне відвідування клубу "Гран Прі". В районі найкращі учні отримують грошові премії. І, безумовно, я вдячний Євгену Миколайовичу за підтримку і за розуміння.

- Як ви з місцевою владою знаходите мову?

- Нам немає чого ділити, у нас різні бюджети, але одна справа – це наші діти. І ми повинні зробити все, щоб їм було краще. З Олешок їздять діти до нас на навчання, з Підлісного, з Правих Солонців. Кожен 10-й житель нашої громади - це учень нашої школи.

- Які маєте плани?

- У цьому році плануємо створити автономну бухгалтерію, це дасть можливість ефективно використовувати кошти, які почали надходити. Забезпечити матеріально-технічну базу школи та розвивати її. Тому, що основа зараз у освіті – базова освіта, 9 класів. І дуже проблемне питання – харчування в школі. Буде бухгалтерія – буде і харчування. Харчоблок готовий, все законсервовано, все працює. Але виходить так, що їдальня є, немає кадрів. Зараз для працівника харчоблоку виділено 0,25 від ставки. Ніхто не піде працювати за такі кошти. Тому всі йдуть працювати в місто, в кафе, і ми розуміємо людей…

- Чи слідкуєте, куди ваші діти вступають, які результати в житті мають, над чим працюють?

- Безумовно. За наших дітей іде боротьба. Жодного разу не було, щоб дитина не підтвердила оцінку, яка в неї стояла в свідоцтві. Частина наших дітей отримує середню освіту в гімназії. Друга частина йде в коледжі: морський, правово-економічний. Ще частина дітей йде отримувати професію. За скільки років існує наша школа, у нас прецедентів, щоб якийсь випускник зганьбив ім'я Солонцівської школи, ще, слава Богу, не було… Живемо єдиною родиною!

Солдатов Юрій Миколайович,

голова сільської ради, про громаду та школу:

- З Сергієм Івановичем дуже тісно спілкуємось, плануємо переоблаштувати спортивний майданчик. Важливе для громади й питання Будинку культури. Це потрібно і селу, і школі, бо в навчальному закладі немає актової зали, дітям взимку, в холодну пору року нема де влаштовувати свята. Між школою і будинком культури навіть ста метрів немає. В цьому році плануємо зробити фойє. Та поки що будемо проводити святкові заходи там, бо вже навчені досвідом, що на зал в нас коштів не вистачить. Ведуться перемовини по процесу децентралізації. Наша сільська рада дотаційна, весь час не вистачає коштів навіть на зарплату, але зараз зайшли кошти, розмовляємо з громадою. Люди розуміють, що школі з підвозом дітей та харчуванням необхідно допомогти. Все село - це випускники нашої школи. Та й за допомогою частенько звертаємося саме до школи. Ми всі розуміємо, що буде закладено з дитинства – такий і матимемо результат.

Як результат – у нас нормальна ситуація в селі – не процвітає наркоманія та алкоголізм. Люди в скрутну хвилину допомагають один одному. А це закладено з дитсадків та школи. Я за наших випускників і за наших громадян дуже радий.

Дякую нашій школі, дякую всім вихователям, думаю, що в нас буде все добре…

Ільвовська Тетяна Вікторівна,

вчитель вищої категорії, вчитель-методист:

Колись давно хотіла стати журналістом та поїхати до Києва. Мабуть, чогось не вистачило, батьки не взяли за руку та не повели. Я здала документи в педінститут. Згодом закінчила факультет філології – російська мова і російська література. Викладаю зарубіжну літературу і російську мову.

Роботу свою люблю, інколи впадаю в депресію, але піднімаюсь, бо відчуваю, що комусь потрібна.

Амбіції в мене були великі, бо закінчила школу з золотою медаллю, а інститут з червоним дипломом. Все чекаю обіцянки від держави, що ті, хто має такі дипломи - почнуть більше отримувати заробітної плати... Це звичайно жарт, а насправді якось знайшла цитату - «якщо маленька людина в маленькому місті робить добре свою справу, то життя стає чистіше»…

Ось я всю свою любов та всі свої амбіції переклала на дітей.

Пропрацювала вже 30 років.

- Випадок який запам’ятався?

- Коли одна дитина написала в творі: школа – це серце села. А я колись писала статтю в газету, і написала, що село без школи, як церква без хреста. Заради чого живемо взагалі? Діти - то наше продовження.

Як на мене - у всі часи діти є діти. Ми щось аналізуємо та порівнюємо, та це ми змінюємося, а дитинство залишається вічним. Якщо ти не будеш знати сучасні тенденції, то ти будеш не цікавим дітям. Ти будеш їм смішним та незрозумілим. Тож інколи навіть приходиться і вивчати їх сленг, щоб розуміти, що у них на душі.

Єдине, що буває – проти соціального оточення ми майже безсилі, проти родини взагалі…

Що б хотіла побажати своєму педагогічному колективу, дітям?

Щоб здійснилася моя мрія, з якою сюди прийшла – щоб школа була двоповерхова, з великим спортзалом, з басейном. 30 років, десь так мрія записана і вона залишається. Все, що ми могли, ми зробили своїми руками. В сільських школах навіть такого немає. Все що намагалися ми зробили.

Хотілося б заможності, а моральні цінності, вже, як нашу роботу, будемо плекати…

А дітям - щоб не втратили мотивацію, щоб не втікали за кордон, щоб любити Батьківщину, щоб цінували те, що маємо, любили батьків, село та не писали у творах, що «поїду на заробітки в Польщу, оженюсь, та буду там жити». А щоб писали: «Я отримаю освіту за кордоном, повернуся сюди, і буду тут заможним»…

Директор школи та голова сільради Солонців підкреслили, що нині для них дуже важлива співпраця між різними гілками влади та установами району. Чоловіки стверджують – завдяки порозумінню можна вирішити всі проблемні питання. Але останнім часом влада в Олешківському районі поки що тільки свариться між собою та вказує один на одного. Радимо керівникам району брати приклад з тих, кому вони заважають працювати. У сільській місцевості вже всі давно зрозуміли – без спільної домовленості реальних справ не буває!

Спілкувалась Тетяна Дергачева

 

Джерело: Олешківський вісник
Loading...

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 1+1
Ответ: