Херсон °C

Жителька Високопілля після обстрілів: «Лихо постукало в стіни мого будинку»

Новости » Общество
0
Куковінець Людмила – жителька села Високопілля Херсонської області опублікувала на власній сторінці Фейсбук спогади про обстріл рідного дому. Наразі жінка знаходиться в лікарні.
«Йшла сьома доба з того дня...
Ну... Як йшла?... В'яло повзла, тягнучи за собою у майбутнє малорухоме тіло ІКС-річної жінки. Так, звісно, те малорухливе тіло - я, ваша тьотя Люся Кук.
Всі, хто знає і пам'ятає мене, зрозуміють на що нині звернуті мої скарги: все життя я кудись не встигаю, мені бракувало часу, я шкодувала час на піші прогулянки селом, тому льотрала на велику з роботи додому і навпаки, друзі, подруги, концерти, фестивалі, літературні зустрічі, квести для юних читайликів, інновації, креатив, ноу-хау...
А тепер ось на тобі! Лежу і все що залишилося мені на даний момент - політ думок, фантазій, і, як пощастить, сновидінь.

Жителька Високопілля після обстрілів: «Лихо постукало в стіни мого будинку»

 

Жителька Високопілля після обстрілів: «Лихо постукало в стіни мого будинку»

 

Жителька Високопілля після обстрілів: «Лихо постукало в стіни мого будинку»

 


Саме тому і розпочинаю цей Спін-Офф.
Час і обставини, війна і люди: все змінилося і міняє, ламаючи, кожного з нас. Змінилися фантазії, напрямок розмірковувань і навіть сновидіння...
Йшла сьома доба з того дня, як лихо  "постукало", ні не у двері, у стіну мого будинку. Від смерті мене врятували кілька сантиметрів, які з'явилися в моєму житті завдяки лише тому, що від тримісячної фізичної і моральної втоми я "плюхнулася" на ліжко навскоси - головою до стіни. І стався той самий МОМЕНТ: нечутний приліт снаряду крізь гаражі, на дитяче ліжко сусідів з першого поверху. Як я опинилася там? Все просто. Мамина квартира на другому поверсі, вікнами до лікарні, з 12 березня по 24 квітня ми жили без вікон: скло посипалося ще в перший день обстрілів, на стелі, в дверях, у меблях і в стінах відмітини війни, осколки по всій квартирі... Тож, евакуюючись родиною, сусіди запропонували нам рятуватися в їхній, здавалося, такій безпечній, квартирі...
А може й добре, що там, на тому ліжку, о 13-й годині дня була не дитина, а я?
І знову ТОЙ момент: нечутний приліт снаряду крізь гаражі на дитяче ліжко сусідів... Вмить рожева дівчача кімната стала попелясто-камінно-скло-і-смрадо-наповненим порталом в потойбіччя. Вуха заклало убивчим дзвоном барабанних перетинок. Пекучий біль по всьому тілі. І ноги, які... чомусь... відмовляються йти...
Намагаюся кричати, звати маму, аби впевнитися, що вона ціла, жива, що її минула клята залізяка... а у відповідь лише дзвін барабанних перетинок.
Я починаю повзти на руках до вхідних дверей квартири, кричу і кличу маму!.. Нарешті повертається слух і я чую її далеке:
- Доця, Доця! Я ціла! Я жива!
- Мама!.. Ноги...
...
Йшла сьома доба з того дня, як сталося, те що сталося. А я боюсь закрити очі і потрапити в світ сновидінь, бо їх, нажаль, не було: я знову й знову, наче в реальному повторі, переживаю один і той момент...
Сьогодні вперше були сни.
В першому мене вбиває снаряд в кухні вже нашої квартири і я бачу власні кишки, шлунок, кров... Прокинулася з криком і зі слізьми...
А в другому сні - ми біжимо по полю, навколо нас взпінюється земля з коріннями трави і квітів. А ми з мамою кидаємося зі сторони в сторону, як два сайгака, і таки залишаємось живі...
Йшла сьома доба з того дня...».

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 1+1
Ответ: