Херсон °C

Олександр АДАМЧИК: «Є спосіб не тільки зберегти вирощену сільгосппродукцію, є можливість її вигідно збувати»

Публикации
0

Олександр АДАМЧИК: «Є спосіб не тільки зберегти вирощену сільгосппродукцію, є можливість її вигідно збувати»В черговий раз херсонські аграрії потерпають від коливання цін на овочеву продукцію. Багато хто підраховує збитки. Питання, як за щоденну тяжку працю отримати хоч невеликий дохід сьогодні, коли ціни на все останнє досягли апогею, з кожним днем стає ще важчим тягарем.

Директор товариства з обмеженою відповідальністю «УКРЕКОТЕК» Олександр АДАМЧИК аргументує, що подібна ситуація повторюється на Херсонщині майже кожного року, змінюється лише вид сільгосппродукції, але такий стан справ називає вироком для тих аграріїв, хто збирається і надалі працювати «по-старинці».

За словами Олександра Олександровича, навіть дрібний фермер Херсонщини має шанс зробити свій агробізнес прибутковим і на підтвердження своїх слів вказує, що є тому приклади знову ж таки в нашій області.

— Фермер повинен продовжити цей термін реалізації продукції. І чим довшим термін буде, тим вигідніше фермеру. Овочесховище нині є найкращим способом не тільки зберегти продукцію, щоб збільшити період реалізації, а й вступити у переговори з гуртовими покупцями про довгострокову поставку своєї продукції в кінцевому результаті, — говорить Олександр Адамчик.

— Згодна, що вітчизняним фермерам овочевих сховищ суттєво бракує, адже це прерогатива великих холдингів, у яких є на це кошти. Що, на Вашу думку, як практика (адже ваше підприємство на всеукраїнському ринку є лідером у побудові та реконструкції овочесховищ) робити дрібному сільгоспвиробнику вже сьогодні, завтра?

— Що б не говорили нам керівники крупних агрохолдингів, ми розуміємо, що основним постачальником сільськогосподарських товарів на вітчизняний ринок нині є дрібний та середній товаровиробник. Херсонська область має свою специфіку розвитку побудови овочесховищ. Поки що беззаперечним лідером в цьому напрямі є Каховський район.

Є позитивні приклади в Голопристанському районі, зокрема в селі Чулаківці. В Цюрупинському районі є у нас Нова Маячка, де підприємством «Росла» практикуються передові технології. Але ніде правди діти — практично вся вирощена продукція основним постачаль­ником, про якого ми зараз говоримо, дрібним та середнім виробником, вивозиться на великокопанівський ринок, де ціни диктують перекупники.

Усі ми звикли, що раніше товари продавали до Криму або ж до Росії. Зараз цей напрям збуту є практично неможливим, та й підкреслюю, що спад цін сільгоспвиробники мали кожного року і без того. Я, на жаль, ще не пам’ятаю жодного року, щоб лісопосадки не були завалені капустою, кавунами чи цибулею. І така історія повторюється у нас з року в рік…

Щодо виходу зі скрутної ситуації, він, до речі, є першим реальним кроком має стати децентралізація. Беремо для прикладу моє рідне село, в якому пройшло моє дитинство, — Виноградове Цюрупинського району. В недалекому майбутньому воно має стати центром ще для низки сіл. При проведенні реформи місцевого самоврядування активу громади доведеться вирішувати, як створювати кооперативи, як вирощувати продукцію, на яку, до речі, вже має бути документація… Саме ці кроки, в свою чергу, вже дозволять селянам виходити на нові прогресивні ринки. Знову ж таки, в обов’язковому порядку дійде черга і до того, де громада зберігатиме свою продукцію, а значить, матиме прибуток повний рік, а не лише один сезон.

— Буває часто, що люди відмовляються від нових практик, бо навіть невеличка стабільність стримує наших людей. Олександре Олександровичу, як гадаєте: шанс, про який ми говоримо зараз, вдасться реалізувати переважній більшості селян?

— Те, про що ми зараз з вами говоримо — не просто шанс, це вимога часу. Колись ми всі разом вже переживали подібне. Мій батько Олександр Миколайович працював у Виноградівській середній школі вчителем фізкультури, моя мама Ольга Борисівна — вчителем молодших класів. Я пам’ятаю, як наша родина теж вирощувала городину і везла на ринок. Пам’ятаю, як наша родина обробляла колгоспні наділи баштану — і на той період не те що говорити, навіть подумати хтось не міг, що колгоспна земля буде роздана, що хтось стане власником тієї ж землі. Але все це сталося. В результаті з’явилися навіть крупні та середні аграрні підприємства.

Але проблема залишилася. Вимога часу саме в тому, що ми маємо вирішити це питання зараз при формуванні громад, звідси — і нові вимоги до лідерів, та й до самої громади. На жаль, політика завжди в першу чергу впливає на наші фінансові можливості, саме через діяння політиків в один прекрасний момент ми можемо стати жебраками, і це вже, до речі, практикувалося не один раз. Ми зараз дійшли саме до такої точки, коли є можливість, аби громада на місцях диктувала свої умови розвитку, а місцеві лідери ставали «перекладачами» для уряду та керівництва держави.

Представники влади на місцях не повинні бути «дідом морозом», котрий перед черговими виборами роздає подарунки у вигляді пакетів з цукром чи олією, пральною машинкою чи комп’ютерами. Влада на місцях зобов’язана забезпечити людей водою, можливістю отримати якісну медичну допомогу та освіту, а ще до цього села має доїхати швидка допомога по відремонтованій дорозі!!!

Зрозумійте, держава виділяє кошти, працює багатомільйонна програма європейських грантів для розвитку соціальної сфери. Як приклад, місто Гола Пристань отримала грант на реконструкцію дитячого садка, і це, в першу чергу, сталося не без місцевої влади. Веду до того, що ніхто, окрім нас чи замість нас, нічого будувати не розпочне. Але цим необхідно займатися системно.

Підкреслюю, що це виклик часу і у нас справді є можливість використати й цей шанс…

Власне, я мрію на території рідного Цюрупинського району побудувати овочесховище, хоча б таке, яке є зараз в Каховському районі. Я розумію: аби моя мрія стала реальністю, мине не один і не два роки, але навіть найдовша дорога починається з першого кроку. Потрібно зрозуміти — чи робити його зараз, чи залишити все так, як є.

— Дякую за цікаву бесіду. Маю надію, що ваші мрії здійсняться, і у нас буде можливість говорити вже про розвиток рідного села.

— Дякую. До слова, хочу привітати своїх земляків, мешканців Виноградового, з Днем села, якому днями виповнюється 221 рік. Бажаю їм миру та процвітання, злагоди й добробуту!

 

Оксана СТЕПОВА

Loading...

0 комментариев

Ваше имя: *
Ваш e-mail: *

Подписаться на комментарии

Вопрос: 2+2
Ответ: